ІГОР СМЕШКО: Я не служив в органах КДБ колишнього СРСР. Як було вже сказано: я – кадровий військовий. Тому здійснювати політичний розшук мене ніхто й ніколи не навчав.

Мені пощастило, що першими моїми наставниками в військовому училищі були ще офіцери-фронтовики. Вони навчили мене, як я вважаю, головному – любити й пишатися своєю Батьківщиною, дорожити офіцерською честю й довірою своїх підлеглих. І, насамперед, служити й захищати свій народ і свою Батьківщину.

Що стосується реформування СБУ, то потребу в її перебудові я зрозумів ще 1992 року, коли перебував у закордонному відрядженні в США. Між військовою розвідкою й держбезпекою завжди існували непрості взаємини, але принаймні в СРСР, як і в інших розвинених країнах світу, ці відносини були суворо регламентованими відповідними нормативно-правовими документами й стійкими традиціями.

В Україні 1991 року цього нічого не було. Тому весь шлях становлення української військової розвідки був позначеним прихованим протистоянням із опонентом №1 – СБУ – за право незалежного існування Головного управління розвідки Міноборони.

Як змінилися мої погляди після майже півторарічного перебування на посаді Голови Служби безпеки України? Я переконався в тому, що за своїм потенціалом це найпрофесіональніша спецслужба країни, що має величезний резерв, щоб поліпшити свою роботу. Але її треба терміново реформувати.

І однією з її серйозних проблем є, як Ви позначили, проблема «старої гвардії КДБ». При цьому хочу, щоб було дуже точно сформульовано те, що я розумію під цим терміном – «стара гвардія». У моєму розумінні цей термін характеризує не вік, а, скоріш за все, ментальність.

Якщо хочете – це «стан душі», ностальгія за «добрими старими часами», коли червона книжечка з абревіатурою КДБ відразу ставила тебе вище всіх інших «непосвячених» побратимів по суспільству й гарантувала тобі корпоративну недоторканність із практично необмеженою владою над долями інших людей.

Це також добре замасковане внутрішнє презирство до всіх змін, що відбулися в країні після 1991 року й невір’я в самостійне майбутнє незалежної України.

Так що я переконаний, що реформування, а не «консервування» СБУ – це одне із пріоритетних завдань, від вирішення якого не останньою мірою залежить майбутнє демократії й успіх реформ у нашій країні.

До речі, понад 70% особового складу СБУ на сьогодні – це вже ті, хто прийшов служити в органи безпеки незалежної України після 1991 року.

Улітку 2004 року я направив до Верховної Ради, профільного Комітету з питань національної безпеки й оборони, Концепцію реформування Служби безпеки України.

Вона складалася з трьох головних елементів: 1) виділення розвідки СБУ в самостійний національний орган зовнішньої розвідки країни; 2) передача органів військової контррозвідки в Міністерство оборони й 3) поетапне звільнення СБУ від функцій правоохоронного органу і, насамперед, слідства.

У результаті таких реформ Служба безпеки України повинна була б стати чистою спецслужбою, повторюю, винятково спецслужбою, що працює усередині країни, і відповідає, перш за все, за контррозвідувальне забезпечення й захист національних інтересів України всередині країни…».

За час, що був у нас, ми зуміли практично виконати тільки перше, а також підготувати реалізацію другого…

Ігор Смешко, – військовий, науковець, громадський діяч, очільник політичної партії “Сила і Честь”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *