ГІБРИДНІ ЗАГРОЗИ: ЧИ ВИСТОЇТЬ УКРАЇНА?

У нинішньому світі військова сила вже не є достатньою умовою для гарантування безпеки держави. Національна безпека нині тісно пов’язана з людським капіталом, а сила чи слабкість останнього  визначається станом системи освіти держави, що довела Республіка Сінгапур. Поряд з цим червоною ниткою на канві гібридної війни проти української держави проходять такі поняття, як інформаційний тероризм, економічний геноцид держави ззовні та здоров’я нації.

Ураховуючи порівняно довготривалу гібридну війну РФ проти України, деякі гібридні загрози вийшли ззовні, а деякі – актуалізувалися та  вносять дестабілізацію, а отже, й ослаблюють Україну економічно, створюють живильний ґрунт для порушення прав і свобод українських громадян, заважаючи їхньому мирному існуванню. Наша авторка, доктор юридичних наук, головний науковий співробітник МНДЦ при РНБО України ОЛЕНА БУСОЛ переконана, що події останнього року не залишають сумніву, що треба терміново бити в набат, інакше Україна не вистоїть у цій гібридній війні, яка триває.

Безпекові умови для України

Нині Україна є дешевим інструментом захисту власних інтересів для розвинутих країн ЄС та США. Цей факт може привести до додаткових ризиків для нашої держави, адже повноцінного партнерства України з цими сторонами не спостерігається. Україні треба визначитися – на які держави ставити ставки та яку зі сторін – ЄС або США – обрати за пріоритет?

Поняття безпекової теорії

Для розуміння основних понять гібридних загроз, якими я оперую в даній статті,  слід виокремити поняття «виклик», «ризик», «небезпека», «загроза», «надзвичайна ситуація», які є основними в безпековій теорії.

Безпека – стан збереження та захищеності сталого існування й розвитку об’єкта (системи), за якого ймовірність змін, спричинених зовнішніми чи внутрішніми впливами, будь-яких параметрів (характеристик) функціонування є мінімальною – близькою до нуля.

Загроза – стан переважання ймовірності неминучості виникнення надзвичайної ситуації над ймовірністю її уникнення, при якому внаслідок прогресування небезпеки проявляються фактори ураження, що здатні завдати шкоди людині, соціуму, державі, довкіллю, викликати інші небажані наслідки. Відповідно до розпорядження КМУ від 6 грудня 2017 р. № 1009-р «Про схвалення Концепції створення державної системи захисту критичної  інфраструктури» уряд схвалив Концепцію створення державної системи захисту критичної інфраструктури України. (далі – Концепція), яка закладає якісно новий рівень державного управління в цій сфері та передбачає сучасні підходи до управління безпековими ризиками, оптимізоване використання наявних ресурсів, гнучкість та швидкість реагування на інциденти та кризи. Реалізація даної Концепції розрахована на десятирічний термін (2017–2027 рр.) та поєднує в собі проведення законодавчих перетворень, інституційні й організаційні зміни існуючої системи захисту критичної інфраструктури. До об’єктів критичної інфраструктури відносяться підприємства та установи, які є стратегічно важливими для функціонування економіки і безпеки держави, суспільства та населення, виведення з ладу або руйнування яких може мати вплив на національну безпеку і оборону, природне середовище, призвести до значних матеріальних та фінансових збитків, людських жертв.

«Гібридна загроза»  — це будь-який противник, який одночасно та адаптовано використовує співвідношення звичайного озброєння, нерегулярну тактику, тероризм та злочинну поведінку в зоні бойових дій для досягнення своїх політичних цілей. Гібридні загрози концентрують у собі різні режими ведення війни, що включають: стандартне озброєння, нерегулярні тактики та формування, терористичні акти (в тому числі й насилля та примус) і кримінальний безлад. На сьогоднішні цей термін має три гілки: гібридність може відноситися, перш за все, до військової ситуації та умов; подруге, до стратегії і тактики противника; по-третє, до типу сил, які держава повинна створювати й підтримувати.

Актуальні гібридні загрози безпеці України

Які ж на даний час існують джерела воєнної небезпеки для України (зовнішні та внутрішні)?  Основними зовнішніми джерелами є: наявність територіальних претензій до України; зацікавленість у зміні зовнішнього та внутрішнього політичного курсу країни на користь деяких інших держав;  прагнення до зменшення політичної, економічної, воєнної могутності України в інтересах свого домінування в регіоні; ведення проти нашої держави відповідної пропаганди, підтримка дій сепаратистських сил в Україні, сприяння розпалюванню міжетнічних та міжконфесійних протиріч; встановлення контролю над стратегічними об’єктами України; наявність поблизу кордонів України значних угруповань військ РФ. Актуальність наведених джерел набувають особливого значення з огляду на інші об’єктивні чинники, які походять із сусідніх держав, як то – внутрішня економічна й соціально-політична нестабільність.  Нині до цього приєдналася  неспроможність урядів та системи охорони здоров’я деяких держав (Іран, Італія, Іспанія, Франція, Нідерланди, ФРН, Королівство Велика Британія, США), забезпечити захист від коронавірусу, що актуалізує питання про відновлення в Україні системи захисту від біологічної зброї. Екс-президент Ірану М. Ахмадінежад заявив, що смертельний коронавірус COVID-19 із Китаю, це біологічна зброя, створена у військовій лабораторії, та висунув вимогу  до ВООЗ ідентифікувати лабораторію, в якій був створений коронавірус, щоб винні понесли відповідальність за свої дії. Притому залишаються незрозумілими дії української влади, яка не ізолювала примусово тисячі повернутих із-за кордону громадян, які з великою долею вірогідності були заражені коронавірусом. Тепер маємо неконтрольовану ситуацію, коли ті тисячі потенційно заражених розосередилися по всій Україні. Але ж це було так просто – прийняти рішення про обов’язковий карантин в одному місці осіб, що прибули з-за кордону. Найстрашніше, що винних у цій бездіяльності щодо збереження нації, ніхто й ніколи не покарає.

На тлі цих подій фахівці стверджують про  недостатню  врегульованість міжнародних відносин деяких держав з Україною.

Характер і методи ведення війн змінилися

Сьогодні змінився характер сучасних та майбутніх війн, форми і методи їх ведення. Серед них варто відзначити зростання значення стратегічного неядерного стримування супротивника шляхом масового оснащення військ новітніми засобами збройної боротьби для ведення неядерних, неконтактних (дистанційних) бойових дій. Розширився простір та масштаби збройної боротьби, перенесення бойових дій із землі та поверхні морів у повітря, під воду та в космос. Одночасне вогневе й електронне ураження військ, об’єктів тилу, економіки, комунікацій на всій території супротивника. Неймовірно зросло протиборство в інформаційній сфері та використання новітніх інформаційних технологій, робототехніки. Застосування  інформаційного тероризму стало звичною справою для сильних держав. І це все на фоні боротьби із міжнародним  тероризмом, створення експедиційних сил для проведення миротворчих і антитерористичних операцій.

Про нову форму ведення війни, маючи на увазі боротьбу з коронавірусом, щойно висловився Е. Макрон: «Ми перебуваємо в стані війни, і перед обличчям піку епідемії я вирішив, за пропозицією начальника Генштабу, почати операцію Résilience («Стійкість»), окрему від операції Sentinelle («Вартовий»), в ході якої триває боротьба військових із тероризмом. При цьому військові будуть виконувати «санітарні, логістичні та захисні» функції.  Тож осмислення ситуації як війни, є вже половина її перемоги.

Умови та гібридні загрози загальнодержавного характеру

(неефективна політика, піар влади та  активність «соросят»)

Нині ми продовжуємо спостерігати політичну війну «усіх проти всіх» в середовищі українського істеблішменту, що підтримується владою з метою здобуття електоральної безальтернативності для основної  політичної групи, яка становить більшість. Це все стимулюється ззовні агресором засобами агентурного впливу. Навіть пересічному громадянину стало зрозумілим, що часта зміна членів уряду однозначно заважає нормальному розвитку галузей і сфер державного управління. Парламент стає неефективним через його фрагментацію на корпоративні сегменти, що нівелює визначену конституцією України парламентсько-президентську модель. Переважання у Верховній Раді однієї політичної партії «Слуга народу», значна частина народних депутатів якої не мають досвіду (та достатнього віку) успішної діяльності в тій чи іншій галузі, сфері суспільного життя, заважає та унеможливлює об’єктивність і доцільність прийняття рішень Верховною Радою України.

Не помилюся, якщо скажу про незадовільний рівень професійності службовців державних органів, а також «проникнення» на керівні посади в держслужбу агентів інших держав, колишніх «грантоїдів», так званих ставлеників Д. Сороса, яких спішним порядком «натаскали» на кількамісячних курсах при коледжах у США та закинули в Україну як десант.

Прямою небезпекою для країни є продовження згубної практики призначення членами конкурсних комісій до державних органів та на державні посади членів і керівників громадських організацій, які отримують кошти від іноземних держав, серед яких та ж Дарина Каленюк, ГО «Центр протидії корупції», яка вже протягом декількох років фактично монополізувала й керує конкурсами до антикорупційних та інших державних органів, зокрема прокуратури, й негативно, на шкоду Україні, впливає на результати комісій.

PR-активність влади в Україні замість предметної діяльності в нинішньому інформаційному освіченому та обізнаному суспільстві стала особливо кидатися в очі. Піаром суспільство вважає справи стосовно Пашинського та Гладковського, монетизацію субсидій, розмови представників української влади про обмін утримуваними особами, відставку прем’єра О. Гончарука, обіцянки ремонту українських доріг, підвищення пенсій, закон про імпічмент президента України тощо.

Небезпечним для влади, а значить, і для національної безпеки України, є ігнорування переважною більшістю народних депутатів України «безкоштовних» проблем пересічних громадян. Схоже на те, що народні обранці працюють і приймають потрібні рішення лише за політичними замовленнями та за неправомірну вигоду.

Зовнішні гібридні загрози

Можу назвати прямі гібридні загрози, так званого контуру зовнішнього  управління, що сформований ще з періоду часів Януковича. Тут усе маскується під громадсько-політичну організацію «Українського вибору», яка фактично просуває євразійський вибір і шлях, про що свідчать, зокрема, нинішній формат переговорів з агресором у рамках Мінського процесу.

У Мінську підписано домовленості про створення консультативної ради, в якій ОРДЛО будуть представлені як суб’єкт, а Росія в статусі гаранта-спостерігача опинилася на рівні з Німеччиною, Францією та ОБСЄ. В протоколі від 11 березня було зазначено, що рішення ТКГ про заснування Консультативної ради буде підписано 25 березня 2020 року після консультацій з представниками ОБСЄ, Франції та Німеччини. Дане рішення, як відомо, піддано різкій критиці з боку українського суспільства, воно може викликати нові спалахи невдоволень і привести до нового Майдану.

Наразі кількість підписів під петицією до Президента України В. Зеленського з вимогою відкликати згоду України на створення так званої «консультативної ради» з представниками ОРДЛО перевищила необхідні для її розгляду 25 тисяч.

Із метою формування іміджу України як терористичної і кримінальної держави та створення нових важелів тиску на  нашу країну, безперечно ворожі ЗМІ час від часу демонструють нам так званих «диверсантів». Згадаємо  дискредитаційну медіа-кампанію зарубіжних ЗМІ щодо нелегального постачання Україною технологій та озброєння і військової техніки  до держав-паріїв (ізгоїв) та в зони конфліктів (ракетні двигуни для КНДР, постачання зброї до південного Судану (дані за  2017 р.). Це презентує Україну як порушника міжнародного права та держави, що активно допомагає сумнівним режимам.

Досі збереглася практика комбінованих діянь з нарощування протестного потенціалу проти «неефективної» влади, а саме: диверсії на критичній інфраструктурі, кібер-атаки, резонансні вбивства, і куди ж тут обійтися без компромату на вище державне керівництво! У 2019 р. СБУ затримала мешканця Харківської області після закладення та спроби приведення в дію вибухового пристрою на території комплексу водопідготовки «Дніпро» КП «Харківводоканал» у селищі Краснопавлівка». Диверсант заклав вибухівку у безпосередній близькості до ємності із хлором, яка технологічно задіяна в системі очищення води та, в разі пошкодження, відновленню не підлягає. «Вибух міг призвести до дестабілізації соціально-економічної обстановки в регіоні через припинення водопостачання в містах Харків та Лозова». Зі слів затриманого, в лютому 2019 року він був завербований співробітниками ФСБ РФ у м. Бєлгород (Росія) та здійснив цей злочин за їх завданням.

Резонансні вбивства у 2020 р. – вбивства київського хірурга Андрія Сотника, мешканця Каховки Володимира Чебукіна, громадського журналіста Вадима Комарова (м. Черкаси). Залишаються не розслідуваними справи щодо вбивств журналістів Георгія Гонгадзе, Катерини Гандзюк, Павла Шеремета, Вадима Комарова, В’ячеслава Веремія та інші випадки нападів на представників ЗМІ, що були скоєні у зв’язку з їхньою професійною діяльністю.

Компроматом на вище державне керівництво можна вважати й оприлюднення свого часу запису розмов екс-прем’єр-міністра України О. Гончарука в його кабінеті щодо економічної ситуації держави, яка не підлягала розголошенню, та за що організатори й ініціатори-любителі вивішування брудної білизни повинні понести кримінальну відповідальність, та штучне роздмухування інформації щодо приватної поїздки президента України В. О. Зеленського до Оману. Слід порадити невігласам, які полюють на главу держави, який насправді є гарантом їх конституцією наданих прав і свобод, залишатися на гребені своєї компетенції – якщо обрали та довірилися, будьте так люб’язні, не заважайте відновлювати державу.

Чи реформована остаточно військова система?

 «М’яка сила» «русского миру»  після анексії Криму слугує як виправдання російської гібридної агресії. Але кінцевою метою окупантів є контроль України як держави. Дії Росії проти України, як агресія гібридного типу, відбувається в маскованій формі – під виглядом добровольців, членів громадського формування «Українській вибір», проросійської політичної партії «За життя», у вигляді збройних формувань маріонеткових державних утворень. Головною небезпекою гібридної війни РФ з Україною є використання громадськості в процесі досягнення потрібних агресору цілей через інформаційну пропаганду.

Особливою  гібридною  загрозою є  корупційна діяльність у сфері фінансового й логістичного забезпечення військ ЗСУ. Наразі бачимо, що повноцінної системи територіальної оборони України в державі не існує. Території Донецької і Луганської областей залишаються заповненими нерозірваними боєприпасами, мінами, вибуховими пристроями. Одночасно з цим слід згадати й незадоволені потреби (передбачені законодавством пільги) учасників АТО та звільнених військовослужбовців. Забула Україна й про військових пенсіонерів, які прослужили все життя на благо України в умовах тягот і втрат, а діти виростали без них.  Квартири та земля, пільги, гідні пенсії, які були гарантовані їм при вступі на службу, вже ніколи їм не дістануться. Бо у нас є – АТОшники. Не применшую їх подвиги та значення, але слід все ж  виконати свій борг перед тими, хто заслужив це непосильною працею до початку військової агресії проти України.

За президентства П. Порошенка темп реформування і розбудови воєнної організації держави прискорився, проте головні вороги залишилися – це корупція та руйнування агентурної мережі,  нівелювання ролі оперативно-розшукової діяльності.

Російськими спецслужбами та агентурою в Україні створені низка незаконних формувань, так званих «озброєних тітушок» у вигляді неурядових організацій патріотичного спрямування, що періодично вносять хаос в Україні. Залишається лише сподіватися, що проникнення диверсійно-розвідувальних груп агресора в силові органи України (призначення їх зокрема на керівні посади) зменшилася після останніх змін уряду і парламенту. Так, ми досі маємо нелегальне розповсюдження (торгівлю) зброєю та, як наслідок, неконтрольоване володіння нею населенням України. У ЗМІ проглядаються цілеспрямовані заходи дискредитації Збройних Сил України та інших силових структур, хоча в них справді не все так гладко.

А що в Авакова та інших правоохоронних структурах?

Наразі силові структури є інструментами в руках окремих кандидатів для перемоги на виборах. Помітні внутрішні протистояння між СБУ й Генпрокуратурою із МВС та Нацполіцією на політичному ґрунті. Низка громадських організацій виступила із заявою з приводу політично вмотивованих рішень щодо Офісу генпрокурора та Антикорупційного бюро. Зокрема, представники громадянського суспільства наполягають, що посади Генпрокурора та директора НАБУ стали розмінною монетою в політичних іграх. Ми з вами спостерігали використання компромату на представників правоохоронної системи (А. Ситника, А. Авакова, Р. Рябошапки та інших) для просування необхідних для зацікавлених політиків та олігархів рішень, що і є ще однією з гібридних загроз.

Україні вдалося розкрутити на повну ще невідані світу корупційні схеми. Але при цьому посилилася зухвалість і безкарність корупціонерів, їх відкритість та демонстративність, неприхований їх захист владою. Саме тому корупціонерам в Україні нині живеться більш комфортно. Суспільству стало очевидно, що корупцію спустили на гальмах і вона набула ще більшого розмаху ніж при  П. Порошенку. В судах всіх інстанцій перебувають ті самі корупціонери, які нічого не бояться, і здійснюваних владою  реформ  теж. Так само адвокати продовжують носити хабарі суддям, тобто адвокатів в Україні майже немає як виду, є лише носії хабарів. Прокуратура ще укріпилася за рахунок дітей  прокурорів-корупціонерів, які змінили своїх батьків на посту.

У закладах вищої освіти корупція дуже латентна, але одночасно вона очевидна для всіх. Українська молодь розбещена корупційними практиками, і, що найжахливіше, не приховує цього.

Освітнім колаборантам та корупціонерам – зелену вулицю

Бездіяльність СБУ щодо усунення від керування та навчання української молоді, з національних закладів вищої освіти колаборантів і сепаратистів, громадян РФ, якими є, зокрема, в. о. ректора Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського В. П. Казарін, який у порушення частини третьої статті 42 Закону України «Про вищу освіту», під прикриттям екс-міністрів МОН України С. Квіта, Л. Гриневич, Г. Новосад, заступників міністрів Міністерства освіти і науки України Є. Стадного, М. Ярмистого, генерального директора директорату вищої освіти і освіти дорослих МОН О. І. Шарова, виконує обов’язки ректора понад шість місяців, фактично – чотири роки; російська громадянка, проректор цього ж університету Наталя Іщенко, інші переміщені до Києва з АР Крим посадові особи університету, які поводять себе зі студентами, викладачами та державою, як приватні власники цього національного закладу вищої освіти.

Журналістські розслідування свідчать, що з Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського регулярно йдуть «відкати» до Міністерства освіти і науки України (див. виступи на YouTube професорів Д. Ніколаєнка, О. Лощихіна, Р. Губаня, М. Корецького та інших). Журналістами виявлено, що МОН України та Держпраці при всіх владах «кришували» та «кришують» прибулих з Криму посадових осіб цього університету, які вчиняють корупційні та інші злочини (Казарін В.П., Чуб Л.М., Скакун Ю.В., Іляшко О.О., Курисько І.В.), що несе загрозу національній безпеці України. Чи буде відповідне реагування на знищення переміщеного з окупованої території університету нового виконувача обов’язків міністра освіти? Якщо ні, панове, то будемо констатувати, що в нас нічого не змінилося з часів Януковича. До речі, чому – знов виконувач обов’язків?

Не сприяють вибудовуванню порядку в освітній та науковій діяльності й часта зміна очільників МОН, при цьому шкодить збереження заступників міністра, яких у міністра аж десять, а також незмінність працівників середньої ланки.

Освічені люди є найбільшою цінністю для держави

Свого часу сінгапурський прем’єр Лі Куан Ю довів, що освічені та талановиті люди є найбільшою цінністю для державиНаразі існує п’ять основних загроз, які мають високий потенціал актуалізації в разі зволікання з подоланням негативних тенденцій в освітній царині. Це: загроза для економічного зростання й конкурентоспроможності; загроза для воєнної безпеки; загроза для інформаційної безпеки; загроза для глобальних інтересів держави; загроза для єдності і згуртованості нації.

І не дай Боже, відбудеться урізання бюджету, виділеного на МОН України. В цьому випадку Україна на півстоліття років буде відкинута назад у науці та загальній освіченості населення, яке перетвориться в рабів інших держав.

Із правами людини зовсім біда

Сьогодні можна констатувати створення в Україні міцного механізму кругової поруки в системі Нацполіція – СБУ – ДФС – прокуратура – суди. Навіть не фахівцям помітна бездіяльність щодо нейтралізації, або можлива й «тиха» злочинна підтримка Службою безпеки України активно діючих проросійських формувань та політичних партій «За життя» і «Український вибір», лідери яких систематично їздять на поклон до московського царя.

В Україні не діють належним чином для пересічних громадян жодний із таких органів, як  НАЗК, НАБУ, ДБР, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Національна поліція України, суди, Держпраці, Міністерство освіти і науки України,  інші. В Україні немає такого державного органу, який би захищав права простої людини від безчинств чиновників-корупціонерів, хамів та інших негідників. У всіх державних органах, які мають компетенцію до запобігання  адміністративним правопорушенням та розслідуванню кримінальних корупційних злочинів існує велика плутанина з визначенням підслідності, зокрема цьому сприяють недолугі законодавчі акти.

Всіх викривачів треба знати в обличчя

Слід відзначити повну недієвість Закону України «Про запобігання корупції» стосовно викривачів та його неузгодженість із Законом «Про безоплатну правову допомогу». Сумна практика свідчить, що норми закону щодо викривачів виписані законодавцем, нібито, з метою вирахувати в Україні всіх незгодних з корупцією, а тому потенційно «небезпечних» людей, та помістити їх всіх до Єдиного реєстру викривачів, щоб потім їх не брали на роботу в жодну структуру, адже будуть тільки заважати корупційним оборудкам.

До цього всього слід додати, що співробітники правоохоронної системи відчули повну свою безкарність на фоні загальної корумпованості системи державної влади. Йдуть призначення за призначенням на керівні посади осіб без фахової освіти, необхідного досвіду роботи, за політичними квотами та внаслідок застосування телефонного права. Так, призначення Ірини Венедіктової Генеральним прокурором України називають політичним, зокрема, тому, що вона є третім номером у списку партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 р. Заступниця директора Центру Євразії Atlantic Council, старша співробітниця аналітичного центру «Інститут досліджень міжнародної політики» Мелінда Герінг вважає призначення ІВенедіктової Генпрокурором помилкою. У ЗМІ також відмічають падіння рейтингу Президента В. Зеленського у зв’язку з цим призначенням, хоча йому доводиться й нелегко в цей складний період, і не факт, що хтось на його місці  зміг витримати той вал проблем, які звалилися на державу.

На фоні цього всього зростає рівень організованої злочинності та соціальної напруги в суспільстві. При цьому відбулося злочинне знищення професіоналів у правоохоронних органах і нівелювання ролі оперативно-розшукової роботи (акцент на патрульних), та навіть є випадки їх фізичного усунення.

До фактичної реальної дискредитації правоохоронних органів, додалася цілеспрямована дискредитація всієї системи та окремих правоохоронців через проведення інформаційних кампаній. Звичайно, що фінансування роботи  працівників Національної поліції з одночасним надмірним навантаженням, у порівнянні з іншими правоохоронними органами, є незадовільним. Існує також злочинна практика погодження слідчими з вищим керівництвом районних та міських управлінь Національної поліції рішення про внесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР.

Інформаційний тероризм

Що це – прогалини законодавчого поля в сфері інформаційної безпеки, чи відсутність належних механізмів для перешкоджання діяльності українських ЗМІ та TV,  які транслюють проросійські мантри чи інформацію прямо антиукраїнського характеру? Все це вже схоже на інформаційний тероризм. Чому досі немає оперативного та своєчасного реагування на відповідні акти інформаційної агресії на фоні переваг РФ в інформаційній складовій гібридної війни проти України? Чому не ведеться інформаційна робота з населенням України на окупованих територіях, адже мешканці цих територій реально не мають доступу до українського інформаційного контенту? Так, центральні органи виконавчої влади дозволяють агресору використовувати інформаційні продукти проти української влади. Тут, окрім морального аспекту, туманно проглядається ще й кримінальний. Проте, коли туман розсіється, буде вже запізно.

До того ж громадянам незрозуміла позиція президента України в питанні інформаційного вектору спрямування, а тому потребує більш чітких мессиджів з боку влади. А тим часом, йде як відкрите, так і приховане використання демократичних норм та процедур держав ЄС, а також США й інших держав для інформаційної дискредитації України, та її спроб або бездіяльності щодо формування міжнародної підтримки протидії російській агресії.

Більшість представників політичних партій в Україні роблять наголос на внутрішньополітичному аспекті проблеми російської агресії, не достатньо уваги приділяючи зовнішній комунікації. А тим часом, політичні та лобістські групи на Заході використовуються РФ для формування сумніву у правильності позиції країн ЄС щодо продовження санкційного впливу на Кремль, а також для легітимації анексії Криму. Провідними лобістами повернення Росії до Ради Європи виступають представники Німеччини, Франції і Нідерландів.

Українські телевізійні канали та інші медіа не так давно трохи пригальмували, але все ж таки продовжують транслювати проросійські гасла. Так, Національна рада з телебачення і радіомовлення України має претензії  до проросійських телеканалів, зокрема, NewsOne, «Наш», «112», Zik. Через кодування українських каналів росіяни мають тепер на супутнику перевагу. Ті передавачі, які встановлені зараз, охоплюють лише невелику частину окупованої території.

ЗМІ поширюють інформаційні продукти з використанням регіональної, етнонаціональної, мовної та іншої партикулярної ідентичності серед громадян України для формування ліній розколу в суспільстві, чим підготовлюють соціальну базу для майбутніх протестів. У березні 2020 р. РФ ухвалила закон про носіїв російської мови в Україні і Білорусі, яким надається право отримати російське громадянство за спрощеною процедурою, що можна розцінити як черговий наступ РФ на мовному фронті.

При цьому РФ продовжує в офіційній (МЗС) та політичній площині  навішувати ярлики з метою делігитимизувати українську владу («партія війни», «київська хунта», «бандерівці», «фашисти», «нацисти»).  Так, ми чули від Марії  Захарової, очільника МЗС РФ: «Героем современной Украины является профессиональный агент Гитлера, нацист, преступник».

Кремль не спить, та використовує інформаційні канали РПЦ – УПЦ МП з метою дезорієнтації населення, зниження його резистентного потенціалу агресору. На ТV в різних ТОК-шоу після президентських і парламентських виборів 2019 року різко побільшало українських, і не тільки,  «експертів», які відверто спотворюють інформаційний образ  українського експертного середовища. Таким чином, слід констатувати не сформованість недержавної системи забезпечення інформаційної безпеки в Україні.  Слід звернути прискіпливу увагу на нормативно-правовому врегулюванню державно-громадської взаємодії у протидії інформаційним загрозам.

Кібер-сфера – королева серед гібридних загроз

На тлі низької культури та рівня знань державних службовців щодо забезпечення безпеки своєї робочої та приватної переписки та комунікації через електронні засоби, спостерігаємо такі загрози: встановлення неліцензійного програмного забезпечення кібератак, зупинення роботи стратегічних об’єктів,  центральних органів виконавчої влади, об’єктів стратегічної та критичної інфраструктури України. Не слід забувати і про технічні можливості приховування справжніх виконавців злочинів у кіберпросторі, використання програмних продуктів для прихованого збору інформації про фізичних осіб та організацій на території України, а також до несанкціонованого доступу до приватних та робочих електронних скриньок українських політиків та державних службовців. В епоху інформатизації кібер-сфера – король серед небезпек від загроз.

Економіка з російським присмаком

Гібридною загрозою для України є збереження присутності російських банків в Україні ПАТ «Промінвестбанк»,  «Сбербанк», які продовжують контролювати значну частину фінансів бізнесу і громадян.

Небезпеку несе і приховане переформатування важливих бізнесів задля поновлення старих чи створення нових механізмів економічної залежності України від РФ.

Чогось ані уряд, ані президент, після горячкуватих заяв  і обіцянок П. Порошенка у 2016 р. вже не порушують питання деофшоризації власності в Україні, що створює передумови для маніпулювання як фінансовими ресурсами (виведення прибутків в офшори, перекладення боргів на державний бюджет), так і підтримкою такого пограбування України частиною  іноземних, зокрема, західних партнерів України. Замість цього чомусь міцнішає олігархізація економіки і політики. І це, незважаючи на щирі зусилля президента В. Зеленського, який запевнив суспільство в тому, що повернення Приватбанку колишнім власникам не відбудеться. Слід також віддати належне президенту України, який зараз знаходиться у кроці на шляху отримання кредиту від МВФ, що виглядає дуже обнадійливо.

Деякі громадяни України через грошову вигоду для себе розглядають РФ як державу для добрих заробітків. Це з задоволенням використовують пропагандистські канали, а звідти недалеко і до антиукраїнських мітингів і всіляких провокацій. Нікого в Україні вже не дивує великий розрив у заробітних платах керівників великих державних підприємств,  приватних корпорацій та найманих працівників середньої ланки.  Та й контролюють найважливіші економічні активи в Україні, наприклад – Обленерго, Облгаз, російські або проросійсько налаштовані власники, що утруднює контроль за ними. Не можна скидати з рахунків при визначенні гібридних загроз і  зовнішній економічний вплив на діяльність таких підприємств і корпорацій, що призводить до протестних настроїв, наприклад, протестів шахтарів.

Енергетична сфера – джокер агресора

Фахівці стверджують про критичну залежність українського ринку нафтопродуктів від імпорту. Внутрішній ринок газу залишається частково  залежним від транзиту російського газу через територію України. Наголошують на  функціонування ринку електроенергії в єдиному технологічному режимі з РФ, та розбалансованості ринку вугілля України. Наша держава може опинитися під загрозою припинення РФ постачання газу транзитом через територію України. Не додає оптимізму і можливість РФ прямо контролювати власні поставки нафтопродуктів на український ринок. Функціонування Об’єднаної енергетичної системи України може бути дестабілізовано тією ж РФ. Гібридною загрозою вважається також байпасна активізація РФ під виглядом російсько-німецької та російсько-турецької бізнесової співпраці задля реалізації проектів інфраструктурного нівелювання газотранзитної функції ГТС України («північний потік-2», «Турецький потік»).

Права нацменшин та небезпека від «Фаріонів»

Якщо Ви думаєте, що ігнорування владою проблематики кримсько-татарського народу, як корінного народу АР Крим, не призводить до жодних наслідків, то ви помиляєтесь. Тим часом, цей факт на повну використовується агресором.

До основних транснаціональних загроз для України, що активно експлуатуються у гібридній війні, на сучасному етапі можна віднести: наявність сепаратистських тенденцій в прикордонних районах, наявність множинного громадянства у мешканців Буковини, Закарпаття, прикордонних територій з РФ, що дають змогу розігрувати сценарій  «захисту прав своїх громадян». Завдяки, будемо відвертими, проваленій реформі правоохоронних органів, від якої залишилися одні «неприємності», отримали розгул організованої злочинності, вкупі з  тероризмом, проникнення диверсійних груп на територію України, неконтрольований відтік за межі України матеріальних і фінансових ресурсів із тимчасово окупованих територій.

Гібридною загрозою є переміщення мешканців непідконтрольних територій, які отримавши належні їм соціальні виплати від України, повертаються додому, та вже там продовжують підтримувати окупацію України РФ. А тим часом агресор продовжує лінію «захисту прав національних меншин», акцентує увагу суспільства на протиріччях в міжрелігійних стосунках, що вносить розкол між віруючими різних конфесій.

Суперечки між Україною і Уґорщиною з приводу мовного питання почалися восени 2017 р. Тоді набрав чинності новий Закон «Про освіту». Відповідно до його положень увесь освітній процес в державних та комунальних закладах має відбуватися українською мовою. А право меншин на навчання рідною мовою має здійснюватися лише у окремо сформованих класах поряд із здобуттям загальної середньої освіти українською. Будапешт вбачив у нових нормах обмеження прав чисельних уґорських громад на Закарпатті – і закликав надати їм можливість здобувати середню освіту повністю рідною мовою. На бік Угорщини в цьому питання стали США. Попри те, що Україна заявляє про порушення принципу невтручання у її внутрішні справи, ситуація є суперечливою й негативною для репутації України та може нести загрозу для забезпечення прав як уґорської меншини, так і української більшості.

Вже десятий рік поспіль використовують питання мовної політики для дестабілізації ситуації  у державі такі неурядові актори як Iрина Фаріон, Олег Тягнибок. Повернення до мовного питаня у зв’язку з прийняттям Закону про мову призведе до чергового загострення в країні, що дуже вигідно агресору (вважають фахівці – зокрема Голова комітету Верховної ради з питань гуманітарної та інформаційної політики депутат О. Ткаченко, директор Агентства моделювання ситуацій В. Бала, Керівник Центру правового аналізу та дослідження політичних ризиків, політолог М. Дяденко, інші).

Гібридні загрози – це також прояви антисемітизму, ісламофобії, полонофобії, сексизму.

Як професійний аналітик, відмічу тотальну зневіру українських громадян у можливості захисту їх конституційних прав і свобод державними інституціями та владою, що спостерігається невдовзі після президентських і парламентських виборів 2019 р. та по теперішній час.

Загублена історія України

В нас є історична пам’ять, є історики, проте для України існує небезпека, яка  полягає, передусім, у низькому рівні надання  суспільству історічної правди що формування та розвитку України як держави. Про існування такої проблеми свідчать українські підручники. Батьки та їх діти, що навчаються за нинішніми підручниками, мають різну уяву щодо історичних подій, що вносить певний дисонанс в функціонування суспільства.

Низька мотивація громадськості

Взаємодія держави та громадськості  в забезпеченні державної безпекової політики дуже важлива. Така діяльність може полягати у  повідомленні правоохоронних органів щодо виявлених фактів дезінформації, пропаганди, злочинів проти держави; фахова підтримка громадським сектором реалізації безпекової політики; проведення науково-практичних конференцій та семінарів. Проте, окрім існуючого потенціалу, спостерігається зневіра громадян України щодо можливостей бути почутими державою, їхнього впливу на прийняття управлінських рішень. Мотивація до проявів активної громадянської позиції низька, та й законодавство цьому не сприяє (згадайте тут «мертвий» Закон щодо викривачів корупції).

Укріпити дипломатію

Однією з умов успішної нової зовнішньої політики є адекватна оцінка безпекового потенціалу держави, чітке розуміння викликів, загроз та відповідних ресурсів для досягнення визначеної мети.

Україна найближчими роками потребуватиме професійнішої дипломатії. Фахівці переважно критично висловлюються стосовно нинішньої роботи Міністерства закордонних справ України та зовнішньої політики держави в цілому. І Костянтин Грищенко, і Борис Тарасюк й інші важковаговики української дипломатії та експертного середовища наголошували, зокрема, на проблемі слабкого менеджменту в МЗС.

Членство в НАТО залишається незмінною найближчою метою України. Проте, насторожують нещодавні вислови новопризначеного міністра оборони України А. Тарана про те, що впровадження стандартів НАТО є недосяжною метою для України.  Таким чином, проголошення членства в НАТО може бути піар-ходом для влади.

Для перемоги в гібридній війні необхідне ефективне державне управління, причому в усіх складових національної безпеки, а не лише військовій. Кожний громадянин має пишатися Україною так само, як у Республіці Сінгапур, яка подолала корупцію, зараз пишаються своєю державою.

Непрофесіоналізм у сфері державного управління

Чому в Україні під час фактично збройної окупації АР Крим не було проведено жодного пострілу? Чому не провели термінову операцію по знищенню терористів, які захопили кримський парламент? Адже Путін В. заявив на весь світ, що «їх там немає», і зелені чоловічки – невідомі люди. Цей момент не був використаний. Тому що існує невігластво у сфері  наукового забезпечення безпекової політики. Рішення у безпековій сфері приймають вже впродовж 20-ти років особи, які не створили умов для того, щоб національна безпека як наука не «пасла задніх». Методологія ухвалення рішень у сфері національної безпеки не є розробленою, а радниками у цій сфері, хай і позаштатними,  стають випадкові люди на кшалт  С. Сивохо, який, якщо вірити Вікіпедії, військову службу проходив в стройбаті, де освоїв спеціальність «оператор підйомно-козлових пристроїв».

Не випадково, серед вимог, визначених НАТО для розбудови національної системи стійкості, є такі, як забезпечення неперервності урядування та надання критичних державних послуг, наприклад, спроможність приймати рішення, доносити їх до населення та запроваджувати їх в умовах кризи.

Непрофесіоналізм у сфері державного управління нині є яскраво вираженою рисою сучасної України, що є гібридною загрозою національній безпеці держави, та потребує вжиття відповідних адекватних заходів з боку президента України та уряду.

Часта зміна керівного складу у сфері державного управління наводить на думку, що уряд працює за принципом «кінці у воду». Актори змінюються, і за цими змінами люди не встигають зрозуміти  стратегію і тактику розвитку певної галузі. В такому випадку ніхто і ні за що не відповідає у кожній із сфер суспільного життя. Правильним було б жити за принципом «Сталість=Стійкість України».

Висновки та прогнози

Нині в Україні під загрозою виявились практично усі сфери суспільного життя – економіка, політика, культура пам’яті та інформаційного споживання, освіта, наука, охорона здоров’я, навіть ідентичність. У протистоянні інформаційним загрозам Україна досягла певних успіхів. Проте, це не гарантує  захищеність національних інтересів України від проявів інформаційної агресії інших держав, які мають перевагу в засобах ведення інформаційної війни.

Можна стверджувати про  існування в Україні небезпечних умов для розвитку та поширення етнорелігійного тероризму. Та й взагалі протидія тероризму різного плану залишається пріоритетним напрямом забезпечення національної безпеки.

У наступні п’ять років слід очікувати при розв’язанні внутрішньодержавних та міждержавних конфліктів подальшого посилення ролі силових військових засобів, які не відносяться до традиційних (кібернетичні, інформаційні, біологічні, хімічні), а також таких незбройних засобів впливу як економічні санкції, політичні, дипломатичні домовленості, які нині мають істотні переваги перед збройними засобами.

На цьому тлі доцільно впровадити декілька заходів, які необхідно вжити українському урядові.

Рекомендації

 для посилення захищеності України від гібридних загроз

(не вичерпний перелік)

в інформаційній сфері:

– вдосконалити Доктрину інформаційної безпеки, конкретизуючи заходи для проведення інформаційної політики та кібербезпеки;

– забезпечити якість інформаційного продукту в українському медіа-просторі, при цьому приділити увагу національним меншинам і діаспорі в інших державах;

– наповнювати патріотичним змістом інформаційний продукт для дітей та юнацтва;

– передбачити можливість однозначного регулярного отримання якісного інформаційного продукту мешканцями окупованих територій;

– формувати позитивний імідж України за кордоном.

У правоохоронній сфері:

– розробити та прийняти Державну програму протидії організованій злочинності на підставі наукових розробок;

  • створити центральний координуючий орган, який здійснюватиме управління макросистемою протидії організованій злочинності як організаційно-функціональною системою;
  • переглянути кадрову політику правоохоронних органів у бік професіоналізму, та посилити оперативно-розшуковий блок.

У сфері зовнішніх відносин:

– активізувати роботу з державами – регіональними лідерами, щоб зберегти вже завойовані позиції;

– провести комплекс заходів для  відновлення позицій України на ринках держав Африки, Азії, Латинської Америки СНД, Туреччини, Єгипту, Індії, Японії.

– збільшити ефективність використання інструментів публічної дипломатії;

у сфері кібер-простору:

– посилити кіберзахист державних об’єктів та підвищити  ефективність кібер-протидіїі України;

у співпраці з громадським сектором:

  • вирішити проблему недієвості роботи громадських рад при органах влади, функціонування дорадчо-консультативних механізмів донесення громадської думки до політико-владних структур;
  • роз’яснення громадянам та громадським об’єднанням можливостей їхнього впливу на прийняття політико-управлінських рішень.

у сфері освіти і науки

Міністерству освіти і науки України, РНБО України, Міністерству оборони України, Міністерству внутрішніх справ України, Службі безпеки України розробити заходи щодо підготовки висококваліфікованих кадрів для  забезпечення національної безпеки. Розробити механізми заохочення талановитої молоді до навчання за безпековими спеціальностями за прикладом   Сінгапуру.

у системі охорони здоров’я

  1. Кардинально переглянути стратегію, тактику і механізми проведення реформ у медичній галузі. За приклад взяти Польщу, Ізраїль, Китай.
  2. Тактичним завданням нині для МОЗ України є у повному обсязі забезпечення абсолютно всіх громадян України масками, тестами на коронавірус, доступними ліками; забезпечити медпрацівників захисними костюмами, очками від зараження коронавірусом, медицинські заклади – апаратами штучного дихання, іншими засобами та ліками.
  3. Провести мобілізацію та терміново перепрофілювати українські заводи, і не тільки державної власності, на випуск апаратів штучної вентиляції легень. Наприклад, звернути увагу на Акціонерне Товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання», яке є одним з найбільших в Європі машинобудівних комплексів з випуску устаткування для нафтової, газової, атомної та хімічної промисловості.

у сфері зовнішніх відносини

– активізувати парламентську дипломатію;

– концентрація уваги виключно на США та ЄС є помилковою тактикою. Вони є важливими, але Україна програє через те, що не звертає достатньої уваги на інші держави, чия підтримка необхідна.

– стратегія розвитку ВМС до 2035 р.  потребує імплементації та постійної актуалізації;

         Верховній Раді України:

  1. Україні  разом з партнерами по НАТО – напрацювати інструментарій щодо консолідації зусиль для протидії загрозам військового, політичного та економічного характеру, які виникають з боку Росії.
  2. Переглянути кардинально підписані в Мінську домовленості про створення консультативної ради, в якій ОРДЛО будуть представлені як суб’єкт.
  3. Прийняти Закон України «Про колаборантів».
  4. Розробити систему заходів протидії етнорелігійному тероризму та внесення змін у чинне законодавство.
  5. Вжити нормативних та інших заходів державного масштабу, які дозволять виявити та привести до відповідальності зрадників, а також чисельних агентів впливу, які роками формували невірне ставлення до ідентифікації загроз і відповідно вироблення адекватних заходів державної політики.
  6. Здійснити оптимізацію антикорупційних органів та переглянути компетенцію СБУ.
  7. Закони України «Про запобігання корупції» та «Про безоплатну правову допомогу» потребують внесення суттєвих змін з метою приведення їх у відповідність до українських реалій та узгодження між собою. Для цього необхідно вивчити та застосувати позитивний досвід держав, які мають ефективне законодавство щодо захисту прав викривачів корупції, насамперед, Сполучених Штатів Америки.
  8. Підготувати та зареєструвати у Верховній Раді України проект Постанови про Заяву Верховної Ради України щодо відновлення Україною статусу ядерної держави. Для стримування агресора необхідно створити Фонд відновлення ядерного статусу України, в тому числі з залученням коштів, виведених в офшори олігархами. Питання захисту нації від біологічної, хімічної та ядерної зброї повинно отримати державний пріоритет.

Снєгирьов Д., експерт із воєнних питань, з посиланням на українських науковців, висловив думку, що Україна має можливість за 5–7 років, із щорічним фінансуванням у 200—300 млн доларів, розробити технології для виготовлення ядерної зброї й відновити виробничі потужності. Серед задач, які мають бути вирішені, є отримання тритію, реактор-виробник збройового плутонію, радіохімічний завод зі збагачення плутонію й металургійний завод з виробництва збройового плутонію. Також уваги заслуговує той момент, що Україна є одним із найбагатших запасами урану регіонів.

  1. Необхідно вольове рішення президента України щодо нейтралізації суб’єктами боротьби з тероризмом так званої влади на окупованих територіях в Україні шляхом проведення антитерористичної операції протягом декількох днів, з дотримання процедур, відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом». З висновку колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду, для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 258-3 Кримінального кодексу України (створення терористичної групи чи терористичної організації) не потрібні рішення органів державної влади про визнання певної діяльності терористичної.

Юридичний Вісник України

  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

One thought on “ГІБРИДНІ ЗАГРОЗИ: ЧИ ВИСТОЇТЬ УКРАЇНА?

  1. Діяльність п’ятої колони в Україні нині набуває особливих, витончених, гібридних форм. Вона ввійшла в сферу культури і підміняє все українське на блудливе і чуже, нищачи у такий спосіб український дух.
    Так нині у Рівному музей-реконструкцію, чудернацьку імітацію під варяжсько-вікінговську старовину (такої на історичній Волині ніколи не було), назвали “Оствиця”…

    Чому і як ця назва пов’язана з князями Любомирськими?
    Чи можна пояснити дивну її гібридність?
    Кому потрібна вона у Рівному?
    Чому мовчить влада?

    Стаття “Оствиця, навіщо українцям окультизм князів Любомирських?” – https://site.ua/yuriy.rivne/30769/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *