Серед всіляких реформаторських новел нашого часу виділяється проект закону України “Про валюту”. Саме так, на жаргоні вуличних міняв і був названий цей законопроект. Можна звичайно було поименовать його законом про “бакс”, інвалюту, тверду валюту, “зелень”, але автори вирішили, що стислість – сестра таланту і не стали мучити себе фразеологическими вишукуваннями. Зрештою, не в назві справа, а в змісті. Але з ним тут теж не склалося. Це документ на 13 сторінок, включаючи перехідні положення. Багато аналітиків хотіли побачити серйозний “талмуд”, в якому були б описані всі процедури по зняттю валютного контролю та дерегуляції, але замість цього отримали вельми куций документ як обрізаний хвіст спанієля. Хоча якщо з собаками таке обрізання виглядає породисто, то у випадку з базовими законами – просто безглуздо.

Є звичайно прихильники законодавчого мінімалізму і у нас в країні. Скажімо прямо – таких більшість. У нас взагалі чомусь склалася хибна думка про те, що було прийнято дуже багато законів і вони дуже складні. Для порівняння пропоную ознайомитися з податковим законодавством США, де поряд з федеральними законами є ще і нормативні акти штатів. Податкову декларацію там заповнюють за допомогою спеціальних аудиторів і нічого – справляються. Як сказав Отто фон Бісмарк: “З поганими законами і хорошими чиновниками цілком можна правити країною. Але якщо чиновники погані, не допоможуть і найкращі закони”.

В даний час в Україні діє Декрет про систему валютного регулювання і валютний контроль, який був прийнятий на початку 90-х років, коли звучали навіть пропозиції передати парламенту право встановлювати курс національної валюти. З тих пір і економіка, і ринок капіталу істотно змінилися. Сам декрет безповоротно застарів і перетворився на адміністративний якір, який стримує розвиток нашого інвестиційного потенціалу. Хоча будь-який закон – це інструмент в руках чиновника і ефективність його застосування визначається не красивою “розстановкою букв”, а його реальним інструментарієм і як цей інструментарій буде застосовуватися на практиці. Згаданий вище декрет надав НБУ дуже багато інструментів у вигляді генеральних та індивідуальних валютних ліцензій, реєстрації кредитів нерезидентів, дозволів на відкриття рахунків за кордоном. Як застосовувався цей інструментарій? Корупційно. Ті, хто відкрив собі “абонемент”, не відчував проблем і міг виводити валюту хоч на Кайманові острови до кайманів. Ну а реальний бізнес змушений був місяцями оббивати пороги регулятора, надаючи багатосторінкові опуси пояснень, яким позаздрив би навіть автор “Війни і миру”.

Здавалося, що ось воно рішення – взяти і дерегулювати. Можливо, на початку нульових саме це і потрібно було зробити. У такому разі до початку кризи 2008 року Україна змогла б залучити в два-три рази більше прямих іноземних інвестицій. Але зараз світовий клімат ринку капіталу дещо змінився. Одягатися завжди треба по погоді. Смішно виходити в сніг в шортах і в спеку в шубі. Ну а автори нового закону “про валюту” пропонують нам вийти на спекотний гренландський пляж в одних плавках, думаючи, що настільки різке зняття “захисного одягу” викличе живий інтерес у іноземних туристів і всі захочуть зробити з нами селфі.

Українську економіку можна охарактеризувати як малу, сировинну і відкриту. Наша “величина” не дозволяє нам впливати на глобальні тенденції, “сировинний характер” робить нас залежними від цінових циклів на світових ринках. Єдине, що нас ще хоч якось страхує – це умовна відкритість. Хто зацікавлений у максимальному відкритті ринку капіталу? Дві групи країн. Перша група – це ті економіки, які мають переваги за абсорбції капіталу, тобто володіють високим рівнем захисту інвестицій, низькими показниками ризику і розвиненим ринком капіталу, включаючи фондовий, і банківський. Так, такі країни будуть переконувати весь світ у перевазі вільного руху капіталу. Друга група – це країни з потужним потенціалом зростання, які формують новий висхідний тренд розвитку. Всі інвестори хочуть сісти в цей вагон. Наприклад, Польща часів Бальцеровича, коли була реалізована програма максимальної валютної дерегуляції. Всі розуміли, що нова економіка, яка увійде в ЄС і буде формувати заново всі ринкові інститути, приречена на динамічне зростання. Виходить, що ризики тут набагато вищі, ніж у єврозоні, а прибутковість значно більша.

Які конкурентні переваги ринку капіталу може запропонувати інвесторам Україна? Банківську систему, що на 55% належить державі, або нано фондовий ринок, який потрібно шукати в електронний мікроскоп? На даний момент наше все – це прості сировинні цикли і набір супутніх ризиків на додачу. І у нас немає інструментів хеджування цих ризиків. Наша національна валюта поки перебуває лише на першій стадії поточної конвертації, але поки не дійшла до конвертації капітальної і міжнародної. Можна звичайно спробувати прискорити процес за методом висмикування морквини за гичку, щоб швидше зростала, але результат буде прогнозований. Спочатку необхідно створити ефективний інструментарій для обслуговування руху капіталу і забезпечити надійний правовий режим захисту інвестицій і власності, тобто банально навести порядок в домі, а вже потім відкривати себе всьому світу.

Якщо зараз відкрити всі загороджувальні шлюзи, то з нами може статися два альтернативних варіанти розвитку подій. Або накриє інвестиційна хвиля, або відлив репатріації капіталу. Враховуючи нашу “величину”, захід тих же міфічних десятків мільярдів “за землю” вельми сумнівний. За допомогою яких інструментів вони зайдуть на ринок? Як така маленька економіка “перетравить” ці ресурси. Чи не роздує її як жабу, надуту дитиною через соломинку в заду? Але це все чиста маніловщина. Швидше за все, нас чекає саме відтік, як це вже сталося з трудовими ресурсами країни після безвізу. До речі вельми примітний факт. Існує кілька видів лібералізації транскордонного переміщення: капіталу, товарів, послуг, робочої сили. По ідеї, заборони повинні бути зняті зі всіх трьох категорій. Але! Що стосується капіталу, то тут розвинені країни ґвалтують недорозвинені і змушують їх відкривати свій ринок. З товарами і послугами все вже більш вибірково. Якщо економіка сировинна, як в Україні, то їй будуть пропонувати зону вільної торгівлі з ЄС, і Туреччина, і Ізраїль, і Китай. Ну а якщо вона виробляє дешеві споживчі і промислові товари, то її будуть намагатися ізолювати, як ту ж Піднебесну або Мексику. А з рухом робочої сили і того простіше. Ніякої лібералізації – жорсткі квоти, репатріація додому і навіть тюремні терміни за незаконний в’їзд.

Розвинений світ навчився проводити селекцію транскордонних потоків капіталу, робочої сили, товарів і послуг виключно у своїх інтересах. Саме тому цей світ розвинутий, а ті, хто намагаються сліпо копіювати чужі ідеї, погано адаптуються в умовах національної економіки, відрізняються від них як шимпанзе від людини.

Що стосується закону про валюту, то тут навіть копія неякісна.

Так, законопроект скасовує індивідуальні ліцензії, вводить поняття декларування інвестицій за кордон, спрощує транскордонний рух капіталу, але при цьому надає НБУ право запроваджувати максимальний перелік адміністративних обмежень на шість місяців у разі надзвичайної ситуації. А ми фактично в режимі цієї НП і живемо всі останні роки. Так що шестимісячні обмеження можна вводити, на один день скасовувати і знову вводити. Але якщо раніше валютний режим був хоча б прописаний в Декреті, то тепер все це відправляється в законі до нормативно-правової бази НБУ, яку ще належить розробити. І хто знає, які ковбаси там накрутять. Фактично під виглядом лібералізації економіки хочуть подарувати кота в мішку. Із дуже гострими когітками.

Більш того, надзвичайний режим валютного регулювання буде введений відразу після вступу в дію закону про валюту і скасований лише після такого переліку ітерацій, що відразу розумієш, що шістьма місяцями не обмежитися. Сюди входить і закон про одноразове декларування активів фізичних осіб, і правила оподаткування контрольованих іноземних компаній, і введення звітності за ФПГ, і обмеження витрат за операціями з пов’язаними особами, оподаткування постійних представництв, і модернізація договорів про уникнення подвійного оподаткування, і міжнародний обмін податковою інформацією. Все це вкрай необхідно для заміни валютного контролю на податковий. Прийняти все це правлячі еліти зможуть лише у випадку, якщо стовбур кольта агента ФБР опиниться у них в області паху.

Для чого ж у такому випадку потрібна вся ця гра в дерегуляцію, яка насправді призведе до всевладдя НБУ на ринку капіталу і постійної валютної НП? Країна стоїть на порозі грандіозного шухеру і той, хто буде контролювати транскордонні потоки капіталу, не тільки стане багатшим на ярд – інший, але і зможе перекрити фінансові потоки у політичних конкурентів, адже перемога на виборах – це в першу чергу гроші. І в другу чергу – теж.

Що стосується самої теми лібералізації ринків капіталу, то розвинені країни вже почали перехід до системи дуже жорстких фільтрів, коли потрібні фінансові потоки не випускаються, а непотрібні – не впускаються. Країнам, що розвиваються натомість пропонується так званий “вашингтонський консенсус”, розроблений англійським економістом Джоном Вільямсоном в 1989 році для країн Латинської Америки. Як відомо, він включає в себе 10 рекомендацій:

– Підтримка фіскальної дисципліни (мінімальний дефіцит бюджету);

– Пріоритетність охорони здоров’я, освіти та інфраструктури серед державних витрат;

– Зниження граничних ставок податків;

– Лібералізація фінансових ринків;

– Вільний обмінний курс національної валюти;

– Лібералізація зовнішньої торгівлі;

– Зниження обмежень для прямих іноземних інвестицій;

– Приватизація;

– Дерегулювання економіки;

– Захист прав власності.

Перед нами концепція “мінімалістської держави” і валютна дерегуляція – наріжний камінь цієї системи. Досвід застосування цієї моделі в 90-ті роки показав, що з 89 країн-адептів ситуація у 48 з них до 2010-го року не покращилася, а в 32-х – погіршилася. Нобелівський лауреат Джозеф Стігліц вважав “вашингтонський консенсус” причиною кризи в азіатських і латиноамериканських країнах. Як заявив він з цього приводу: “У кожній країні має бути своя економічна політика, заснована з урахуванням особливостей країни; не може бути єдиної, універсальної політики для всіх країн, що реформуються”. І з цією мудрою думкою не можна не погодитися.

Ну а Україну рятує лише те, що і до “вашингтонського консенсусу” нам ще як до Криму волами. Тут “київський консенсус” з втечі капіталу на марші…

Автор:

112.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *