«Українська митниця знаходиться на рівні розвитку, який шокує багатьох». Головне з інтерв’ю Нефьодова на Радіо НВ

Голова Державної митної служби України Максим Нефьодов в інтерв’ю Радіо НВ розповів про спротив старої системи, «дикі» ситуації на митниці і про те, які зарплати мають отримувати його підлеглі

Про ліквідацію Державної фіскальної служби

Якщо все буде йти за планом, то приблизно за три місяці всі люди з ДФС будуть переведені. Можливо, найбільш одіозні фігури, до яких найбільша кількість претензій у суспільства, бізнесу та правоохоронців, залишаться за бортом. Але врешті-решт ДФС залишиться якоюсь мертвою оболонкою, яка далі буде досить довго ліквідовуватися, як, наприклад, досі ліквідовується Мінсдох. Це вже питання швидше до легкості банкрутства в Україні. Я цим займався на своїй попередній посаді і, сподіваюся, з набуттям чинності нового Кодексу про банкрутство це буде відбуватися швидше, більш ефективно і з меншими затратами.

Про спротив системи

Багато працівників ДФС відмовляються надавати інформацію, не хочуть зустрічатися

Реформування митниці – це довгий процес. Це не грюкнути кулаком по столу і закричати: «Контрабанда, стоп!» Наразі багато працівників ДФС відмовляються надавати мені і навіть команді, яка працює над планом реформ, інформацію. Вони відверто кажуть, що не хочуть зустрічатися: «Хто ви для нас такі, чому ми маємо на щось відповідати? Дайте мені доручення і доручення на доручення». Це зрозуміла історія, проходили це в Міністерстві економіки в 2015 році. Звичайно, з цим треба поборотися. Але врешті-решт митниця має стати структурою, якою будуть пишатися як платники податків, так і самі митники, більшості з яких, я переконаний, хочеться працювати в ефективному успішному органі, а не весь час у ворожій атмосфері.

Про кар’єрні плани

Я прийшов реформувати митницю, а не будувати якусь політичну кар’єру або стрибати з однієї посади на іншу. Зі мною таких розмов (про приєднання до нового уряду. — ред.) не було… Я готовий, звичайно, працювати з новим урядом, готовий послухати, які є можливості або які варіанти для реформ бачить нова команда прем’єр-міністра, але я би хотів показати все-таки ефективний результат для народу України.

Про початок реформування митниці

Треба робити все одночасно, немає якоїсь чарівної кнопки, яка одна може принести результат. Можна мати найкращий софт, але якщо ним будуть користуватися корупціонери, він допоможе, але не дуже сильно. Можна мати найкращих людей і гарні програми та процеси, але якщо вони будуть так само сидіти у старих приміщеннях, на кордоні будуть так само латані-перелатані дороги, там будуть черги. А якщо там будуть черги — хтось буде мати мотивацію дати хабаря… Можна побудувати прекрасну інфраструктуру і набрати людей в Україні, але якщо не буде нормальної співпраці з відповідними митницями, правоохоронними органами країн-сусідів, це теж буде тільки половина історії. Тому робити треба одночасно…

Якщо просто підняти зарплати навіть до того рівня, який отримують колеги з іншого боку кордону або якогось трішки меншого із поправкою на вартість життя в Україні, але не змінити процеси, не дати людям кращу інфраструктуру у вигляді тих же сканерів, систем розпізнавання облич, автоматичних вагів, не поєднати це в єдину систему ризиків, не дати додаткових можливостей для чесних імпортерів та експортерів, то це саме по собі не дасть результату. Кожен елемент дає свій внесок, свої 10−15% загального результату. Зробимо все — буде найкраща митниця в Європі.

Про зарплати на митниці

Я ставлю собі за мету впродовж максимум двох років довести цю зарплату до рівня, який буде співставний із зарплатою з того боку кордону. Умовно, якщо митник у Словаччині отримує 1300 євро, значить з поправкою на податки чи вартість життя в Україні це може бути, наприклад, 25 тисяч гривень чи 24, чи 23, чи 25,5. Мені важко назвати конкретну цифру, але це має бути сума, яка співставна з їх колегами, тому що вони роблять ту ж роботу. Якщо ми говоримо про центральний апарат, про працівників, які виконують якісь більш відповідальні завдання, це має бути конкурентна зарплата для працівників такої кваліфікації у Києві чи Львові, чи Одесі, чи Ужгороді тощо. Зрозуміло, що держава рідко платить вище ринку чи стільки ж, скільки найбільші компанії, але держава має пропонувати якийсь компенсаційний адекватний пакет, який складається з зарплати, умов роботи, страхування відповідальності і здоров’я, форми, пенсійного забезпечення, можливо, пільгових кредитів, ще чогось.

Про важливість створення служби фінансових розслідувань

Якщо ви робите реформи і вам ніхто не протидіє, то ви трохи фейковий реформатор

Я категорично підтримую ту позицію, яка була в програмі багатьох політичних партій, зокрема, наскільки я знаю, і Слуги народу, стосовно того, що має бути створена служба фінансових розслідувань. Туди мають бути передані відповідні підрозділи, які займаються економічною злочинністю із податкової міліції, поліції, Служби безпеки України. Має бути розформований цей легендарний підрозділ К. Цим має займатися нова аналітична служба, а не велика кількість правоохоронців, кожен із яких бігає один за одним і в результаті, як у приказці: у семи няньок дитина без очка.

Про критерії ефективності і фейкових реформаторів

Якщо ви говорите, що робите реформи і вам ніхто не протидіє, то ви, чесно, якийсь трохи фейковий реформатор, тому що реформи означають зміни. Це означає, що хтось — бажано погані люди — мають від цього втрачати… Тому, звичайно, буде протидія. Чесно скажу, якщо ви будете чути від якихось старих еліт, що Нефьодов розвалив митні традиції, що 20 років тому ото була митниця, а зараз сидять ботаніки зі своїми айфонами і роблять якісь незрозумілі програми, якийсь штучний інтелект і нейромережі, то це буде ознака, що я працюю добре. Якщо ви будете чути від старих політиків що Макс нормальний хлопець, свій, все як треба, то тоді бийте в набат і розумійте, що щось у мене йде не так.

Про обмін інформацією з митниками сусідніх країн

Зараз майже ніхто з Україною цього [обміну інформацією] не робить. Це означає величезну недовіру до української митниці, до українських прикордонників, взагалі до сили закону в нашій країні. Обмін інформацією — це означає, що, умовно, митниці і правоохоронні органи іншої країни передають нам у режимі онлайн інформацію про те, хто в них виїхав, що він везе, отримують аналогічну інформацію від нас і далі ми корегуємо, кого перевіряти, і уникаємо ситуації, коли з Польщі виїхали айфони, а до України приїхала керамічна плитка чи пластилін. Це абсолютно реальні кейси.

Те ж стосується і оглядів. Зрозуміло, що якщо ми просвітили фуру на своєму боці, то теоретично полякам немає сенсу повторювати цю операцію, вони можуть спиратися на наші дані. Ми як мінімум можемо просто подвоїти контроль, при цьому не витрачаючи на це більше часу чи ресурсів. Але для цього має бути взаємна довіра. Якщо поляки чи словаки, чи хто-небудь інший дивиться на те, що відбувається на українському кордоні, як ці невідомі бусики їдуть поперек фур, як невідомі люди ходять і щось збирають із українських фур… то питання того, що давайте організуємо спільний контроль, думаю, викличе у них тільки посмішку. Тому це буде велике досягнення, коли ми укладемо угоди і почнемо реально обмінюватися інформацією і далі це буде наступний крок для того, аби робити спільний контроль на кордоні, а це в свою чергу реальний крок до євроінтеграції, тому що це показує, що Україна фізично інтегрується в європейський митний простір…

Ми знаходимося на рівні розвитку, який шокує багатьох слухачів. І коли ви говорите, що в обміні інформацією немає проблем — є, ще й як є. У нас вручну корегуються дані ризиків, постійно ходять чутки про те, як підміняються митні декларації, щось довантажується або стирається; велика кількість інформації все ще в паперовому вигляді і її то миші їдять, то вона горить або тоне. Тому справді ми починаємо з того, що будуємо надійну систему інформації, ми будуємо систему, коли не можна підміняти її, коли фіксується крок кожного митника, коли зрозуміло, хто і що підписує; коли ми переводимо всіх на електронні підписи тощо. Це величезний шматок роботи.

Про підбір нових співробітників

Я розглядаю можливість масової переатестації чи проходження поліграфа для багатьох співробітників

Я набираю людей із відкритого ринку, я пишу про це в Facebook, я працюю з рекрутерами, які вивішують вакансії; я набираю, шукаю і прошу допомоги ЄС у створенні команди реформ, проектних офісів за аналогією з тими, які створені в багатьох міністерствах і зараз при Офісі президента. Звичайно, я буду оголошувати відкриті конкурси щойно запрацює нова Державна митна служба. Я запрошую зокрема і своїм іменем, своєю репутацією, можливо, залишати якусь більш високооплачувану роботу, але йти лупать цю скалу. Це унікальне вікно можливостей, якого не було з часів Майдану і було би досить безвідповідально принаймні не спробувати.

Я розглядаю можливість якоїсь масової переатестації чи проходження поліграфа для багатьох співробітників. Тут є певні складнощі із нашими реаліями закону Про державну службу, який, на жаль, не дозволяє мені таких вольностей, але за великим рахунком це така ж робота з людьми, яка є у будь-якому колективі. Ви приходите до будь-якої нової організації, намагаєтеся зрозуміти, хто ж ті люди, на яких справді все тримається, які надзвичайно важливі у плані комунікації та розповсюдження ідей, а хто ті люди, які нехай краще не приходять на роботу і хворіють або в курилці сидять і каву п’ють чи ті люди, у яких годинники вартістю в автомобіль. Я не кажу, що це легко, але це частина звичайного менеджменту, яку треба пройти за наступний рік.

Про дикі випадки на митниці

Прямо сьогодні мені надіслали у Facebook випадок, коли дівчина замовила взуття у великому європейському онлайн-магазині і воно до неї приїхало в Україну. Якою мала бути нормальна реакція митниці? Є якісь митні правила, треба нарахувати мито і сказати: будь ласка, ось вам суперпростий спосіб, з картки за десять секунд за якимось QR-кодом оплатіть і все, вам пошта доставить вашу посилку. Замість цього якась людина в київській митниці написала листа на дві сторінки про те, що в Україні є представник цієї торгівельної марки, це якась ФОП у Харкові, тому розмитнити цю одну пару взуття ніяк неможливо, тому що у неї є ексклюзивний представник.

Це ж просто ганьба! По-перше, зрозуміло, що це зловживання правом. По-друге, це ж витрачання часу. Якась людина, навіть із низькою зарплатою, набирала цього листа годину, хтось його візував по ланцюжку (державні службовці ніколи не підписують щось самостійно) відправляв його. Для чого? Для того, аби людина не могла завезти собі одну пару взуття? І для того, щоби ця людина не сплатила мито до державного бюджету? Мені здається, що це вже якийсь клінічний діагноз. Будемо боротися.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *