Козаки – хто вони та звідки?

Якого походження козаки, звідки вони прийшли?  Їх виводять від кімерійців, литовців, черкесів, татар, поляків, хазар, половців, бродників, печенігів, скіфів та сарматів. Чи мали вони відношення до нас, українців? Спробуємо проаналізувати у цій статті.  

Уходники

У сучасній український науці домінує уходницько-боярська теорія походження раннього козацтва на теренах України. Вона складається з двох компонентів. Уперше висунули версію появи раннього дніпровського козацтва від такого військово-промислового стану українського народу, як-от уходники, Володимир Антонович і Михайло Грушевський.

Військово-промисловий стан уходників остаточно сформувався у 15 столітті. Уходниики — це вільні селяни (не кріпаки, покріпачення селян у Великому князівстві Литовському відбулося 1588 року, в Польщі — раніше, 1549 року), які йшли в 15-16 століттях з різних причин на промисли в Дике Поле.

Дике поле (у вузькому розумінні) — історична назва нерозмежованих і слабо заселених причорноморських степів. Уходниками була освоєна незайнята і захищена лісом територія Великого Лугу (Дніпровських плавні густа річкова система густо поросла лісом, яка тягнулася від острова Хортиця до острова Скалозуба на 110 кілометрів. Там була прірва дичини і ще більше — риби. Татари в той період займалися кочовим скотарством, полювали рідко, а рибу майже не ловили. У долини великих річок заходили в основному для того, щоб напоїти худобу, для цього їм був потрібен низький безлісий пологий річковий берег. Дніпровські плавні густо порослі лісом зовсім не підходили для ведення кочового скотарства і така біоекологічна ніша була вільна в 15-16 столітті і була зайнята українськими уходниками, можна сказати українськими колоністами-протокозаками. Переважно уходниками ставали жителі південної Київщини і Поділля. Йдучи на промисли, уходники збиралися у ватаги і, вибравши отамана, зазвичай вплав спускалися вниз по Дніпру. Займалися промислами з весни до осені, а взимку поверталися в міста на зимівлю.

Життя в степу

Дике Поле диктувало необхідність володіння зброєю. Уходники вчилися бути воїнами: в сутичках з татарами відточували свою майстерність володіння шаблею, луком, чеканом, келепом, вчилися діяти злагоджено, організовувати засідки і кругову оборону. Слабкі і невмілі гинули, виживали найсильніші, які згодом і ставали українськими козаками.

Причин на те було безліч. Не всі люди хотіли бути землеробами, часто молоді голови шукали пригод та прибутку. У Великому Лузі було в 14-15 століттях таке засилля дичини і риби, що навіть уявити складно. Уходники заробляли великі гроші на продажу хутра: куниць, горностаїв, лисиць білок, бобрів. Рибу під час нересту ловили просто руками, її солили і відвозили на продаж в Черкаси і Київ разом із хутром. Мед збирали бочками і теж продавали. Тож бути уходниками було справою прибутковою, але небезпечною. Урядники і старости брали великий відсоток видобутку уходників собі; це змушувало частину людей залишатися постійно в Запоріжжі на зимівлю. Зимували зазвичай на островах, щоб татари не дісталися, попередньо зміцнивши їх частоколом з січених колод.

Ще уходниками ставали люди, які тікали від кари правосуддя, від кровної помсти, від гонінь мстивого магната або шляхтича, немало було тих, хто хотів помститися татарам за убитих матерів і батьків, помститися за викрадених у рабство дружин і сестер. Зазвичай такі люди свідомо шукали зустрічі з татарами і підбивали ватагу на напади на татарські кочовища і табуни худоби.

Бояри

Автором боярської версії походження козацтва є Пантелеймон Куліш, згодом ця теорія була доопрацьована Сергієм Леп’явком.

Бояри – безземельна шляхта у Великому князівстві литовському. Підставою для визнання шляхетських прав в 16 столітті стало не несення військової служби, а наявність документально підтвердженої власності на землю. Якщо для магнатів, князів і зем’ян (власників невеликих земельних угідь, за володіння якими вони відбували державну, тобто військову, службу) ця обставина не створювала особливих проблем, то перед боярами вони постали з усією гостротою. Переважна їхня більшість володіла землею за звичаєвим правом, тому лише небагатьом пощастило довести своє благородне походження пред’явленням жалуваних грамот на землеволодіння. Всі інші представники цього стану переводилися в розряд державних селян. Це сприяло злиттю цієї частини боярства з близьким йому за духом козацтвом, і вже під новим ім’ям (козаків) воно стало вимагати відновлення своїх колишніх лицарських прав.

Боярсько-шляхетський елемент відтепер почав визначати суспільне обличчя козацтва. Під його впливом відбулося перетворення козацтва в суспільний стан, який створив свої державні структури і збройні сили (Запорізьку Січ), перебрав традиції української державності.

Як бачимо, українське козацтво вже на кінець 16 століття сформувалося за рахунок уходників і бояр, без участі татар, кавказців чи тюрків. Як вважає абсолютна більшість вчених істориків (Антонович, Грушевський, Яворницький, Новицький, Крип’якевич, Смолій, Степанков), українське козацтво виникло внаслідок консолідації різних страт українського народу і народи Кавказу, татари, турки не відіграли ніякої ролі в генезі козацької верстви українського народу.

Для тих людей, що ставлять під сумнів існування українського народу в 15 столітті, можна навести таку інформацію… Першим найстарішим точно датованим текстом української мови є опис життя святих – Четья-Мінея 1489 року. А 1556 року була розпочата робота над Пересопницьким Євангелієм, що стало першим перекладом Біблії українською мовою. Більшість істориків впевнено доводить те, що українці в XII-XIII століттях остаточно виокремлюються як окремий народ з власною мовою, культурою, менталітетом та етнічною територією.

Цікаво, що в 15 ст. та на початку 16 століття українські козаки ще не виділяються в окрему верству населення. Козаком могла називатися людина будь-якого стану — шляхтич, селянин, міщанин. Козаками звалися навіть князі, якщо вони козакували.

Наприклад, Остафія Дашкевича (1455-1535) — черкаського старосту — в 20-30 роках 16 століття називали і шляхтичем, і козаком.

Першим великим ватажком українських козаків у кінці 15 століття був князь Богдан Глинський, намісник черкаський (помер 1512 року). Богдан залишився в народній пам’яті українців як перший козак на ймення Мамай. Глинського сучасники називали козаком, хоча сам себе князь вважав, насамперед, шляхтичем.

Черкаси

Перших українських козаків також називали за місцем проживання: канівці, кияни, брацлавці та найбільше — черкасці. Черкаси – укріплене місто на правому березі Дніпрі, до побудови перших Запорозьких Січей можна назвати козацьким центром: навколо цього прикордонного міста гуртувалася найбільша маса козаків українських земель. Цілком природно, що в першій половині 16 столітті дніпровських козаків іменували «черкасами». Назвою «черкаси» деякі іноземці навіть називали всіх українців-русинів, що це раз підкреслює генетичний зв’язок між запорозькими козаками та українцями.

1528 року в грамоті польського короля Сігізмунда І до Остафія Дашкевича вперше було зафіксовано в документах назву козак як окрему соціальну групу населення Черкас: «Черкасці (міщани) та козаки черкаські». Проте виокремлення козацтва в окрему верству населення тогочасної України тривало довго. Остаточно дніпровське козацтво виокремлюється в окрему верству українського етносу лише в останній чверті 16 століття.

© СПАДЩИНА ПРЕДКІВ